Український прапор: історичні факти чи Фен-Шуй?

Сьогодні вони розвіваються на балконах, прикрашають вікна квартир, ними оздоблюють автівки, вплітають у волосся і навіть загортаються в них. Зараз годі знайти хоча б одну вуличку, на якій не майоріли б блакитно-жовті стяги. В час піднесення духу українського народу як ніколи модно урізноманітнювати свій стиль цим елементом національної символіки. Але далеко не кожен патріот вважає, що справжній український прапор насправді такий, як ми звикли його бачити. 

90-zDQySDLk
Ще сидячи за маленькою шкільною партою і розглядаючи синьо-жовтий прапор, ми вперше чули красиву легенду про значення його кольорів. Голубий і жовтий – чисте бездонне небо над золотим хлібним ланом. Оскільки для нас, українців, поле завжди було маленькою орбітою, по якій оберталася планета нашого життя, то така паралель працює на всі 100%. Проте, більшість фахівців тлумачить інше значення цих барв. Жовтий – яскраве сонце, вогонь, а синій – вода. І не може другий розташовуватись вище першого, адже в такому разі вода загасить вогонь і породить хаос, призведе до занепаду. А ще ці кольори символізують Божественне (золотий) і земне (блакитний). Тому теперішня розстановка кольорів і тут виявляється неправильною. Отож маємо декілька красивих пояснень обох із варіантів: синьо-жовтий і жовто-синій. То який же із них відповідає істині? Пошукаємо відповіді у глибинах історії.

Стяг Подільської землі XIII–XIVст
Стяг Подільської землі XIII–XIV ст.

Почнемо із давньої доби українського народу. Більшість прапорів Київської Русі були червоного кольору. А, як відомо, для наших предків він завжди символізував вогонь. На прапорах цієї доби часом зображували і сонце. Чи не перегукується це із суттю легенди про значення жовтого кольору? Що ж, маємо 1:0 на користь жовто-синього варіанту.

Прапор Галицько-Волинського князівства
Прапор Галицько-Волинського князівства

Традиційні кольори українського прапора вкарбувались в історію як символи Галицько-Волинського князівства – жовтий лев на синьому фоні. Згідно із законами геральдики, герб повинен бути того ж кольору, що й основний відтінок стягу, бо прапори найчастіше утворювали, керуючись саме барвами гербів. Оскільки лев золотий, то й верхня смуга стяга має бути жовтою.

Традиційний мотив полкових прапорів Гетьманщини
Традиційний мотив полкових прапорів Гетьманщини

Незважаючи на те, що улюбленим кольором козацьких знамен був малиновий, вони теж використовували у своїх полкових прапорах синій і жовтий кольори. І знову ж синій слугує лише тлом, а основним кольором є жовтий.

rVvkGwArEUE

1917 рік – найулюбленіший період прихильників як одного, так і другого варіанту прапора. Деякі історики вважають, що до приходу Скоропадського прапор УНР був жовто-синім. Таким його визнавав Михайло Грушевський. Коли ж почалось гетьманське правління, змінився і порядок кольорів: переворот – він усюди переворот! Проте документи свідчать про протилежне. 27 січня 1918 р Центральна Рада на засіданні під головуванням М. Грушевського затвердила тимчасовий закон про флот УНР, у якому визначалося прапори для торговельного та військового флотів.

Присяга членів Директорії, серпень 1919 р., Кам’янець-Подільський

Присяга членів Директорії, серпень 1919 р., Кам’янець-Подільський

Плакат, Київ, 1917 р.
Плакат, Київ, 1917 р.

 

Перед цим, 25 лютого 1918 р., у Коростені відбулося засідання Ради Народних Міністрів. Саме на ній була ухвалена символіка УНР: “Гербом Української Народної Республiки приймається знак Київської Держави часiв Володимира Святого” і синьо-жовтий прапор.

Розглядаючи фото 1919 року, можна зробити висновок, що Директорія була прихильником жовто-ситної символіки. Але знову ж таки захисники звичного нам варіанту стверджують, що на чорно-білих світлинах блакитний здаватиметься світлішим за жовтий, тому прапор завжди був таким, яким ми звикли його бачити.

Такої думки притримується Іван Сварник, український історик, фахівець в області геральдики: «Збережені історичні джерела, публікації періодики, мемуарний матеріал дозволяють ствердити однозначно: український прапор 1917 р. був синьо-жовтим (синє вгорі). Інших варіантів розміщення смуг не було. Версії про зворотній порядок барв виникли значно пізніше, у 50-60 ті роки ХХ ст., коли дослідники звернулися до давнього зображального матеріалу (фото, кінохроніки). Особливістю старої плівки було нерівномірне вицвітання, внаслідок чого світло-синій колір часом виглядав світлішим, ніж був на справді. Про ці особливості знають фахівці з історії фотосправи та дослідники давніх фільмів. У наш час спекуляції щодо “неправильності” українського прапора здійснюються або некомпетентними особами, які не мають уявлення про українську історію та прапорництво, або ж спеціально вкидають дезінформацію для компрометації української справи».

Гаразд, нехай чорно-білі фото залишать собі свої таємниці, а листівки в той час все ж були кольоровими. І на них прапор жовто-синій!

Але деякі історики вважають, що в той час були прийнятними обидва варіанти прапора, адже зустрічаються й вагомі аргументи, що це стверджують. Андрій Гречило, голова Українського геральдичного товариства, пояснює це так: «На 1917 рік прапор не був ще офіційно затвердженим, тому вживалися різні варіанти. Подібно й польський прапор до 1919 року (коли був офіційно затвердженим) зустрічався і червоно-білий, і біло-червоний.

Листівка видавництва "Вернигора". 1917 р.

Листівка видавництва “Вернигора”, 1917 р.

Згодом затвердили саме синьо-жовтий прапор, адже такий варіант мав конкретне візуально-асоціативне сприйняття: мирне небо і пшеничне поле. Про сонце і воду в 1917 році чи раніше ні в Галичині, ні в Центральній Україні ніхто не говорив».

Обкладинка книги Тадея Скотинського «Державний герб та прапор», 1935 р.
Обкладинка книги Тадея Скотинського «Державний герб та прапор», 1935 р.

 

 

Але 1935 року видавництво «Просвіта» випустило друком книгу Тадея Скотинського «Державний герб та прапор». І ось що пише дослідник про національну символіку: «Тепер це питання вже вирішене. Ми знаємо, що український національно-державний герб є золотий (жовтий) тризуб на блакитному полі, а національно-державна барва жовто-блакитна».

 

Прапор ОУН Коновальця–Мельника у Дрогобицькому краєзнавчому музеї

Прапор ОУН Коновальця–Мельника у Дрогобицькому краєзнавчому музеї

Ігор Каганець, український письменник, дослідник, футуролог, є затятим прихильником сонячно-голубого прапора: «Гасло нашого прапора – «Ясні зорі, тихі води». Зорі, в тому числі зірка Сонце, – вгорі. Плутанина виникла тому, що деяким демагогам хотілося сподобатися народу, тому й вирішили, що небо над соломою – це зрозуміліше. Але тоді виходить, що у нас герб не сонячний, а солом’яний.

Просування пропагандою перевернутого синьо-жовтого прапора – це спроба переконати українців, що їхня справа – копатися в землі й більше нічого собі не вигадувати. Сонце вгорі символізує домінування в людині божественного початку. Тому сонячно-блакитний – це прапор володарів власної долі, які керують собою і навколишніми обставинами. Це символ Перемоги. Прапором УНР і ОУН був сонячно-блакитний. Коли Москва для руйнування ОУН створила маріонеткову ОУН Бандери, то бандерівці взяли собі перевернутий прапор – синьо-жовтий. Оскільки в сучасній Україні націоналізм підмінено бандерівщиною, то маємо їхній прапор. Комуністи у Верховній Раді ухвалили синьо-жовтий прапор тільки тому, щоб не пропустити жовто-блакитний – український прапор. Він їх завжди лякав, як і досі лякає їхніх нащадків. Тому що символіка – це сконцентрований світогляд. Сонячно-блакитний є прапором вільної України».

Наш сучасний герб – ще один доказ того, що прапор таки перевернули. Його зображують жовтим на синьому тлі прапора. Керуючись законами геральдики, оскільки прапор синьо-жовтий, то, відповідно, головним є синій. В такому випадку Тризуб має бути саме цього кольору і зображуватися на жовтому фоні. У нас же все навпаки. Вірогідно, коли перевертали прапор, цю дрібничку ніхто не врахував. Та українські геральдисти і тут мають що сказати. Вчені переконують, що не для всіх прапорів діють ці закони. Насправді є дуже багато порушень відповідностей кольорів на гербі і прапорі, український – не виняток.
1992 року Мао Мао, художниця з Китаю, пророкувала занепад нашої держави, якщо ми не змінимо порядок кольорів прапора. Виявляється, така комбінація барв утворює гексаграму «Пі», яка є застереженням і вісником біди. Якщо ж жовтий буде зверху, «Пі» перетвориться на «Тай». В цьому випадку Україну чекатиме розквіт.

Можливо, Фен-Шуй і китайські гексаграми й не мають прямого стосунку до нашого стягу, та все ж, як бачимо, рядки великої книги історії містять вагомі аргументи на користь нашого рідного синьо-жовтого прапора, але й не відкидають жовто-синього варіанту українського стяга. Чорнила в тій древній книзі вже зблякли, а тому кожен бачить в них свою власну правду. Тепер поміж традиційних синьо-жовтих прапорів вже де-не-де можна побачити й стяги, де золото майоріє над блакиттю. Але, найважливіше те, щоб палка жага до істини не розділяла українців на два нових табори. Не треба роздувати справжню боротьбу консерватизму з історичною правдою. Жовто-синій він чи синьо-жовтий – любімо його так, як любимо свою Україну!

Ярина ПРИШЛЯК

Posted in Харчі для розуму | Tagged , , , , | 1 Comment

Я обираю журналістику в ЛНУ

sisI99u86IA

За даними ІС «Конкурс», у 2016 році на факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка надійшло 1290 заяв від вступників. Після творчого конкурсу кількість абітурієнтів зменшилась до 673. Та все ж це в декілька разів перевищує число вступників на цей факультет в інших ВНЗ України. По закінченню вступної кампанії 150 майбутніх журналістів уже готові опановувати ази професії. Новоспечені першокурсники поділилися з нами своїми враженнями й очікуваннями.

– Які були критерії у виборі університету?

pepO8EKpf1sМихайло Бородатий: «Я обрав ЛНУ імені Івана Франка, тому що це найпрестижніший університет Львова і один з лідерів в Україні. Також критерієм вибору було розташування ВНЗ. Я львів’янин і завжди хотів навчатися в нашому університеті. Великим плюсом для мене є те, що тут на одному курсі аж 150 людей, що набагато більше, ніж в інших ВНЗ. Мені подобаються нові знайомства, тому я радий такій кількості однокурсників».

Yl7Uj7cIxxQЯна Ключівська: «Вступити до цього університету я вирішила ще у середній школі, десь у 8 класі. Напевно, головним фактором, який вплинув на мій вибір, була престижність ЛНУ імені Франка. Також певну роль відігравала відстань університету від дому. Ну і, звичайно, вартість навчання. Сподіваюся, що університет дасть мені знання, які я активно використовуватиму в роботі».

I16iHgsr6wQВікторія Козар: «Ще у 8 класі я вирішила, що хочу саме в ЛНУ імені Івана Франка, позаяк це один з найкращих університетів України. Він займає провідні місця в рейтингах і за кількістю поданих заяв. Потім, поспілкувавшись зі студентами, побачила, що думки розділились: комусь тут подобається, а хтось навіть переводитися вирішив. І до мене прийшло усвідомлення, що багато залежить від самої людини, її бажання до самоосвіти. От незабаром розпочнеться навчання і в мене складеться власне враження про цей університет. Сподіваюся, що буде якісний та високий рівень освіти. Здобуватиму нові знання та набиратимусь досвіду, буду освоювати важливі навички журналіста».

– Чому саме журналістика?

ThR3AksnuOUКатерина Дубровна: «Я обрала журналістику, тому що в цій професії збігаються всі мої захоплення: подорожі, знайомства з новими людьми, написання матеріалів, саморозвиток та пізнання світу. Мені вже пощастило спробувати себе у спортивній, культурно-освітній журналістиці та на телебаченні. Я зрозуміла, що це справді моє».

ZTfBB8qJeAcОлексій Паращак: «Я змалку любив читати різні журнали, газети. Мені дуже подобалось створювати власне видання. Я робив з вирізок свої журнали на різну тематику. Таке дитяче захоплення допомогло мені зрозуміти, тому вирішив, що журналістика – це моє покликання».

nzxhV9Wc2PEМарта Занюк: «Мені надзвичайно подобається писати, спілкуватися з людьми, ділитись своїми думками, досвідом. Я обожнюю бути в центрі всіх подій, а опісля мені завжди хочеться розказувати про них людям».

-IgkJTnSXtkТетяна Пасічник: «Не можу сказати, що з вже з дитячих років хотіла бути журналістом. Я любила писати вірші, твори, різні оповідання. Завжди цікавилась новинами, брала участь в благодійних акціях, після чого писала про них статті. Коли прийшов час обирати професію, я ніяк не могла визначитись. Все було якесь «не до душі». Ідея стати журналістом осінила мене в 11 класі. Я зрозуміла, що моє хобі перейде у професію, яка мені подобається».

– Що було найважчим на шляху до вступу? 

QLY6m0dNVrwВікторія Галаїшин: «Хотілося б сказати, що найскладнішим було ЗНО, але це зовсім не так. Найважче для мене було переступити через усі відмовляння і насмішки з боку вчителів та знайомих, які не вірили, що я зможу вступити на цей факультет, вважали, що не пройду творче випробування. Але це зовсім не зупинило мене, а навпаки додало стимулу рухатися вперед».

k1QYEB1CO3UТарас Жеребецький: «Найважчим для мене був останній рік навчання. Підготовка до ЗНО, постійні заняття з репетиторами, щоб отримати хороші бали і вступити в омріяний університет. Потім ще місяць готувався до творчого конкурсу. Не скажу, що це було дуже важко, та все ж потрібно було приділити цьому частину свого вільного часу. Напруженими були очікування всіх результатів після того, як написав творчий конкурс. Мені довелося довго понервувати, бо писав в один з перших днів».

tvLMrH56ILAВладислава Лісовська: «Найважче було чекати на результати, списки рекомендованих. А загалом вступна кампанія пройшла для мене легко. Що не доводилося б робити і проходити – все приносило задоволення. Просто розуміла, що з кожним днем мрія стає все ближчою і ближчою. В такі моменти всі труднощі здаються неважливими дрібницями».

IOSdf7rs6KsВікторія Лесик: «Найскладнішим у вступі було написання творчого конкурсу. Перед ним я переглядала список тем і написала декілька творів. Але все одно переповнювало хвилювання, тому що не знала, що мене чекає. Але я зрозуміла, що потрібно заспокоїтись і написати те, що тобі під силу. Головне – не опускати руки».

– Які очікування від навчання на нашому факультеті? 

Ae9y7WVDcNQУляна Анкотович: «Найбільше чекаю зустрічей з якимись відомими людьми. Звичайно, хочу отримати високий рівень освіти. Я ще не знаю, яку кафедру хочу обрати, та де саме хочу працювати, хоча задумувалась над роботою на телебаченні. Сподіваюся, процес навчання на факультеті допоможе мені зробити правильний вибір. Щодо студентського життя, то я дуже хочу одного – щоб моя група була дружною».

t23VytE-tC8Володимир Хоптинський: «Хочу зрозуміти, чого я насправді хочу, якою дорогою йти далі в житті, знайти себе, розширити географію власних думок та й географію взагалі: концерти, мандрівки, футбольні матчі, різні події, програми за обміном. Всі мої плани і очікування радше з категорії глибокого, філософського, ніж з практичного. А з предметів чекаю англійської, історії. Також хотілося б побільше дізнатися про спортивну журналістику. А взагалі сподіваюсь, що розклад не буде дуже напруженим і залишиться час на дозвілля».

qBcjJQ6HtgwЯна Мазуренко: «Тут я сподіваюся навчитися як елементарних основ журналістики, так і «фішок», які на дорозі не валяються. Ну і, звісно ж, нові та цікаві люди й не менш насичене студентське життя теж входять у коло моїх очікувань. Я у школі була активісткою, займалася самоврядуванням, тому й від університету чекаю крутих ідей, якомога більше заходів, щоб це був не просто процес навчання, а справжнє маленьке життя».

Спілкувалась Ярина ПРИШЛЯК

Posted in З університетських буднів | Tagged , , , , | Leave a comment

Модні лисини

Людині з давніх-давен кортіло щось змінити у своїй зовнішності: розмалювати тіло, зробити неординарну зачіску тощо. Одним з найцікавіших способів «знущання» над своїм волоссям стали лисини. 

оселедець2Перше місце я по-братськи віддаю українським лисинам – оселедцям. «Оселедець» був почесною ознакою належності до Січі, а пізніше – до козацького роду. Така зачіска надавала зовнішності воїна суворості, мужності та войовничості. Є один цікавий нюанс: задовго до українців щось подібне до «оселедця» на своїй голові вистригали кочівники. Оскільки свого часу вони встигли добре потоптатися по наших землях, мода якось прижилася і в нас.

«Оселедець» нагадує ще одну цікаву зачіску – «Бянь-фа». Це теж пучок довгого волосся, заплетений в косичку на лисій голові. Але роблять його на потилиці. Він був традиційною зачіскою маньчжурських чоловіків. бянь-фа

Колись, в далекому 1644 р., після завоювання Китаю маньчжурами, останні зобов’язали завойованих носити такі косички на знак покірності. А ще їм заборонялося носити звичне для них довге волосся. Тому серед китайців певний час гуляла приказка «Той, хто має голову, не має волосся. А той хто має волосся, не має голови».
Таким чином, те, що в українців вважалося ознакою мужності, на Сході стало тавром слабкості та покори.

тонзураДіаметрально протилежною зачіскою є «Тонзура». Там навпаки, основна частина голови покрита волоссям, а маківка виголена. Така лисина була притаманною католицьким монахам та священикам на знак приналежності до церкви. Ті, для кого це мало значення, вважали круг з волосся на голові праобразом тернового вінця.

Вигадливі японці прикрашали свої голови зачіскою «Сакаякі». Сакаякі дозволялося носити тільки самураям, і тільки після проходження обряду гембуку. Через цей обряд хлопчик, віком від 11 до 17 років, переходив у доросле життя. сакаякі
Сама зачіска виглядала наступним чином: голилася передня частина голови, а те волосся, яке лишилося, укладалося особливим чином. Оскільки в ті часи ще не було лаку для волосся, досягнення необхідного результату потребувало значних зусиль та особливих секретів.

Подібна зачіска підкреслювала войовничу силу чоловіка та віддзеркалювала його неухильність та рішучість!

збритий лобВ історії жіночих модних зачісок також були лисини.
Наступна зачіска назви не має, але вона варта уваги кожної леді. Деякі європейські аристократки середньовіччя, аби візуально видовжити овал свого обличчя, голили собі волосся над чолом та повністю вищипували брови. Більш того, вони голили потилиці, щоб підкреслити свою «лебедину шию». лобТоді була дивна мода, такий собі «Лебединий стайл». Дами відбілювали собі шкіру свинцевими білилами, а ще різноманітними засобами провокували хворобливий стан, що супроводжувався набряком обличчя та очей для створення ефекту легкої косоокості.

Наступна зачіска мого хіт-параду – «Ірокез». Його всі добре знають. Більшість навіть робила його в ванній на вологому волоссі.
ірокез2
Прийнято вважати, що ця зачіска бере свій початок від однойменного племені американських індіанців «ірокезів». Але це не зовсім правда, проте версії розійшлися. Англомовна Вікіпедія схиляється до думки, що ірокези носило плем’я Пауні, а російська закріплює авторське право за плем’ям Шауні.

На відміну від попередніх зачісок, ця набула з плином часу абсолютно нового значення. Раніше вона просто була відмінною ознакою племені. Але на початку 80-х років ХХ ст. кумир мільйонної маси, яка вважала себе неформалами, вийшов на сцену з новою незвичною зачіскою, чим ввів її в моду загалу. Пізніше їй почали надавати сакрального значення та перетворили на символ свободи. Свободи від системи, шаблонів, загальноприйнятих норм. В цьому був свій сенс, але з часом його почали собі вибривати усі, кому не лінь, вважаючи його головною ознакою приналежності до «Панків». Ніякої сакральності від того моменту в цьому не було.
ірокез3

Назву зачіски «ірокез» на радянських теренах увів журналіст Артем Троїцький, коли описував у своїх матеріалах Західну культуру. В англомовних країнах ця зачіска радше відома як «могавк».

 

німецькі солдати2

Привабливі, можна навіть сказати сексуальні та доволі популярні нині, були стрижки у німецьких військових. Виголені по боках та на потилиці, а зверху зачесане назад відносно довге волосся. Варіацій цих зачісок досить багато, тому краще ними милуватися, ніж читати про них.

німецькі содати3

 

 

 

 

 

 

Приблизно з середини 60-х років ХХ ст. під сонечком почали вилискувати лисі голови Скінхедів.

скінхед2

Власне, «скінхед» перекладається як «шкіряна голова», тож зачіска була цілком закономірною. Найпопулярнішим обґрунтуванням зачіски є практичний аспект. Щоб під час бійки не вхопили за волосся.

Нині ж дівчата та хлопці від нудьги або від надлишку фантазії вибривають все, що їм заманеться, і не заморочуються над обґрунтуванням свого вибору.

Дар’я ЛАЗАРЄВА

Posted in Харчі для розуму | Tagged , , , , , , | Leave a comment

Соціоніка – ключ до свідомості

Вміння будувати стосунки – чи не найцінніший досвід у будь-якій сфері діяльності. Погодьтеся, адже важливо підібрати у свою команду людей, які приведуть вас до перемоги. А зуміти побудувати діалог так, щоб досягти успіху, уникнувши конфліктних ситуацій? Це все стає очевидно доступним і можливим завдяки соціоніці – науці про типи мислення, поведінку і характер людини. Про розвиток соціоніки в України та сфери її застосування нам розповів Олександр Букалов – директор Міжнародного інституту соціоніки, доктор філософії в галузі психології та соціоніки. 

Ra46P0pEk8g

Олександр Букалов, директор Міжнародного інституту соціоніки, доктор філософії в галузі психології та соціоніки.

– На якому рівні розвиток соціоніки в Україні порівняно з іншими країнами світу? 

– Почнемо з того, що українська школа соціоніки є найголовнішою у світі. Її досягнення справді вагомі й високо цінуються. Інші країни це повністю визнають, тому всі дипломи з цієї спеціалізації видаються Міжнародним інститутом соціоніки в Києві. Міжнародна Вчена Рада нашого інституту надає звання бакалавра, магістра, доктора соціоніки науковцям різним країн.

– В яких державних установах нашої країни можна вивчити соціоніку? 

– Соціоніку вивчають у майже 200 університетах України, Росії, інших країн СНД, Західної Європи. Власне факультетів з цього предмету в Україні немає. Але він входить до навчальної програми інших спеціальностей. Тобто на деяких факультетах викладають курси соціоніки. Наприклад, у багатьох університетах України її вивчають в рамках менеджменту, педагогіки, філософії та їн. Також знання з соціоніки дають медичні університети, зокрема Київська медична академія післядипломної освіти. З середини 90-х років соціоніку почали викладати в КНУ ім. Тараса Шевченка в Інституті міжнародних відносин. Дипломатам важливо володіти вмінням будувати стосунки. Щоправда, вивчають там здебільшого етносоціоніку – соціоніку націй, а не особистості. Це лише декілька прикладів…

Крім того, наш інститут вже 20 років видає кілька міжнародних науково-практичних журналів з питань соціоніки, психології та менеджменту, проводить щорічні міжнародні конференції щодо застосування методів соціоніки у всіх сферах життя.

– В яких галузях використовують принципи соціоніки? 

– Знання з соціоніки відіграють вагому роль у багатьох сферах людської діяльності. Їх є справді дуже багато, тому назву лише головні. В першу чергу, це, як я вже згадував, менеджмент. А саме кадровий менеджмент. Для чого взагалі потрібна соціоніка? Для побудови ефективних і неконфліктних команд, робочих груп. До прикладу, Східне відділення Deutsche Bank, одного з найбільших банків світу, вже більш ніж 10 років використовує принципи соціоніки у підборі працівників. Фахівці визначають, до якого соціонічного типу (або соціотипу) належить кожен працівник. Тоді формуються команди або реорганізуються старі так, щоб один колектив складали люди, які найкраще пристосуються один до одного. Таким чином зменшується ймовірність конфліктів і максимально підвищується ефективність праці організації. Досвід показує, що команда, зібрана на засадах соціоніки, функціонує більш згуртовано і досягає набагато кращих результатів.

Ще у 90-х роках співробітники Міжнародного інституту соціоніки працювали на Крайній Півночі на підприємствах з видобутку природного газу з метою створення або реорганізації робочих колективів і мали змогу експериментально перевірити всі засади соціоніки, простежити динаміку колективів та їх розвиток. Соціоніка важлива у педагогіці та вихованні. Також вже більше 15 років і в Києві, і в Петербурзі розробляється тема авіаційної соціоніки, тобто створення авіаційних екіпажів за принципами цієї науки. Це допоможе мінімізувати частоту авіакатастроф. В Росії з 2000-х років весь авіаперсонал вивчає соціоніку на загальнодержавному рівні. На жаль, в Україні цього поки немає. На деяких атомних електростанціях тестують персонал робочої зміни. Дуже важливо, щоб на таких об’єктах робота проходила спокійно і злагоджено. Психологи, які працюють на АЕС, підбирають у робочу зміну таких працівників, які не конфліктуватимуть між собою і будуть злагоджено працювати. У спеціальному підручнику про безпеку на АЕС є ціла глава про застосування соціоніки. Варто згадати й те, що прикладні психологи використовують соціоніку у своїй діяльності. Адже на її рівні розроблені методи боротьби з фобіями і, навіть, подолання залежностей.

– Як використовують соціоніку у своїй роботі спецслужби? 

– Ну, як ви розумієте, нас із цим детально не знайомлять. Але ми точно знаємо, що використовують, адже її там викладають. У цьому випадку принципи соціоніки можуть бути використані для формування спецкоманд. У деяких підрозділах МНС теж використовують соціоніку, але це закрита інформація. Можу сказати, що цей курс викладають для офіцерів прикордонних служб. На засадах соціоніки формують пожежні бригади. З 1991 року її використовують для підготовки космонавтів. У рамках навчань і тренування їх залишають у тайзі або в пустелі, де вони змушені виживати, доводити свою витривалість. Таким чином перевіряється ще й сумісність членів команди, тут вже й приходять на допомогу принципи соціоніки. Ведеться офіційний протокол і перевіряється, чи справджуються прогнози соціонічної методики. Скажу відверто: збіг – 100%.

– Наскільки будуть корисними принаймні ази соціоніки кожній людині? 

– Соціоніка для того й розроблялася, щоб кожна людина змогла оволодіти якимись її азами. Це допомагає встановити правильні стосунки з іншими, спрогнозувати їх перебіг і уникнути конфлікту. Соціоніка не просто класифікує на типи, вона описує внутрішню психологічну структуру людини. Взаємодія таких структур і називається стосунками. Соціоніка відкрила сам їх механізм. Раніше психологія просто описувала ті чи інші аспекти людських взаємодій, соціоніка ж пояснює причини їх виникнення. Вона досліджує, як одна психічна функція діє на іншу, як вони резонують і, відповідно, чому одні люди нам подобаються, а інші, без очевидних на те підстав, дратують.

За допомогою соціоніки можна побачити і передбачити багато речей. Наприклад, 1993 року в Росії Борис Єльцин воював з парламентом, був розстріл Білого дому. Так от, ми це передбачили за рік до того. Відомий швейцарський психолог Карл Юнг заклав підвалини цієї науки, тому що зрозумів: один метод впливу або психотерапії не діє на всіх людей. А литовський соціолог Аушра Аугустінавічюте, розвиваючи ідеї Юнга, створила основи соціоніки, тому що хотіла зрозуміти, чому навіть структури психіки у різних людей можуть разюче відрізнятися. Свідомість прихована за великим замком. Для кожної людини потрібні різні ключі, і соціоніка допомагає їх підібрати.

Спілкувалася Ярина ПРИШЛЯК

Posted in Харчі для розуму | Tagged , , | Leave a comment

Армія «франківців» штурмує «День»

Цього року газета «День» вже 14 раз проводить Літню школу журналістики. Особливістю цьогорічної школи стало те, що половина учасників представлє Львівський національний університет імені Івана Франка. Серед них Оксана Войтко, Ольга Кудерявець, Анна Голішевська, Марія Матяж, Оксана Коваль, Христина Солтис.

-gi_huKmbm0

«У нас вийшла дуже дружна команда. Цікаво, що коли ми починаємо представлятись на зустрічах, при згадці місця навчання вже всі усміхаються», – зізначають дівчата.

Можливість поспілкуватись у родинному колі надала ще й зустріч з Юліаною Лавриш, викладачкою Львівського університету. Лектор говорила з «літньошколярами» на теми релігійної журналістики. Дискусія виявилась вкрай теплою та затишною. Детальніше читайте на сайті «Дня» http://day.kyiv.ua/uk/article/cuspilstvo/duhovnist-ce-nasha-platforma

Марія МАТЯЖ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Posted in Варто поцікавитись | Tagged , | Leave a comment

“Кульбабове вино – спіймане і закупорене в пляшці літо”

Хочу поділитися з вами своїм маленьким досвідом. Зовсім недавно у мене виникла ідея: чому б не зібрати разом людей, які обожнюють певну книжку, щоб вони могли поговорити про неї. Думаю, всім знайоме відчуття безпорадності, коли перегортаєш останню сторінку, й виникає нестримне бажання комусь виплеснути всі емоції від книги. А що, якщо такої людини немає поруч? Для цього й був придуманий книжковий клуб.

Фото - Вдовиченко Олена

Фото Олени Вдовиченко

Перша спроба була присвячена Рею Бредбері та його по-справжньому літній новелі  “Кульбабове вино”. Такі книжки просто створені для читання влітку, адже її сторінки просочені фразою: “А чи всі люди знають, що вони живі?” А й справді. В нас ще є достатньо літа, щоб це збагнути.

Де можна говорити про книжки, як не в книгарні? Нас люб’язно прихистила книгарня “Є” і дала змогу поговорити про кульбабове вино, та й не тільки. Цікавим видалось те, що прийшла не тільки молодь. Бредбері писав, що різні покоління – це як різні народи, що постійно воюють між собою. Звісно, але в даному випадку ми знайшли спільну мову. Навіть ті, що не читали книгу, висловлювали свою думку, послухавши інших.

Ось, що кажуть самі учасники дійства: “З того часу, як я читала “Кульбабове вино” пройшло вже три роки і йдучи на зустріч клубу я мало що пам’ятала. Але враження від клубу залишилися якнайкращі. Там зібралися люди різного віку та різних інтересів, було цікаво слухати їхні обговорення і дуже захотілося перечитати книгу ще раз,” – розповідає Марта.

Андрій, який також вирішив відвідати обговорення, каже: “Ну взагалі зустріч в клубі була для мене шось на зразок трейлеру. Тобто під час зустрічі я дивився ніби анонс книги Рея Бредбері – “Кульбабове вино”. Мені багато розказували про автора але якось руки не доходили до його творів. Але під час зустрічі хоч і більшість учасників не до кінця прочитали книгу, але всі разом все ж таки створили непоганий трейлер і тепер я знаю, кого почну читати після Кідрука.”

Трішки незвичайна думка ще одної учасниці клубу, Ані: “Чесно кажучи, я не дуже люблю читати твори Рея Бредбері та й взагалі не люблю читати (сміється). Але відвідавши клуб, я почула багато цікавих фактів про автора, про його життя, творчість. Цитати, які зачитували учасники клубу, надихнули мене прочитати цю книгу та побувати на місці героїв цього твору. Ну і звичайно, дякую організатору за прекрасно проведений час.”

Говорили, сміялись, відкривали для себе щось нове, набирались натхнення на подальші літні місяці – як на мене, то це чудовий результат проведеного часу. Для себе зрозуміла, що можна знайти спільну мову навіть з незнайомцями, лиш би було те, що подобається обом.

Фото - Вдовиченко Олена

Фото Олени Вдовиченко

А взагалі, не потрібно придумувати цілу програму, шукати місце, друкувати афішу, щоб поговорити про щось хороше. Беріть друзів, знайомих і вперед у парк теревенити про книги, якими ви захоплюєтеся! Це дуже просто, а емоцій отримаєте на все літо.

Софія ПОРАДА

Posted in Література і мистецтво | Tagged , , , , | Leave a comment

«Припиніть реформувати виборчу систему!» – американський політолог Ерік Шон Херрон

Професор політології університету Вест Вірджинія (США) Ерік Шон Херрон прочитав відкриту лекцію на тему «Виборча реформа в Україні: спринт чи марафон?» Він поділився своїм баченням вирішення проблем у цій сфері.

Bikk8Y4AxxE

«Я не знаю жодної іншої країни, яка б за 20 років стільки разів і так суттєво змінювала правила проведення виборів», – констатує професор. На його думку, це потрібно припинити. Будь-яка виборча система базується на стимулах і мотиваціях, які повинні бути стабільними, звичними і, навіть, рутинними. Якщо змінювати правила так часто, то зникають підстави їх виконувати: а навіщо, вони ж все одно ненадовго!

«Коли я кажу припинити реформи виборів, я маю на увазі їх основи», – говорить Ерік Херрон. Фінансування, виборча адміністрація, характери виборчих партій – це ті аспекти, які на його думку повинні вдосконалюватись постійно. Але допоки базові блоки виборів, стимули, не працюватимуть належним чином, не має значення, як ми відшліфуємо додаткові. Зараз ми намагаємося оздобити стелю нашого дому найоригінальнішими візерунками, цілковито забувши про фундамент будівлі.

Що саме підриває підвалини виборчої системи в Україні? Найперше – різного роду махінації. Ерік Херрон проводив власне соціологічне дослідження виборів в Україні. За його даними, проблемою є функціонування «технічної групи» – осіб, які були включені в бюлетені лише для того, щоб схилити ваги на користь своїх покровителів. Професор пропонує варіант вирішення проблеми: «Одна із потенційних реформ полягає у тому, щоб ускладнити реєстрацію партій на вибори. Наприклад, збільшенням вартості участі». Таким чином вдасться обмежити кількість «технічних учасників». Інший варіант – «очистити» виборчу комісію.

Ще одною важливою, а за словами політолога, «вирішальною» умовою покращення виборчої системи повинно стати чітке розмежування особливостей політичних партій. «Якби я попросив вас зараз пояснити відмінності економічної політики «Батьківщини» і «Народного Фронту», я впевнений, що не отримав би відповіді. Я сумніваюся, що самі представники цих партій дали б її. Значущі політичні партії повинні чимось відрізнятися одна від одної». Ми маємо розуміти, чому обираємо ту чи іншу партію, підтримуємо певного кандидата, опираючись не лише на красиві слова. Для цього нам, як виборцям, повинні представити реальні курси, напрями руху кожної групи. «Партії повинні ставити під сумнів думки одна-одної не через особисті погляди, а через політичні принципи». Вони повинні бути різними, відмінними, тоді ми зможемо обрати ту партію, чия ідеологія збігається з нашою.
Зараз в Україні діє пропорційна виборча система за відкритими списками. Проте Ерік Херрон не впевнений у цьому: «Системи відкритих списків можуть бути абсолютно різними. Але місцеві вибори в Україні минулого року не проводилися за цією системою, хоч так і декларувалося». Звичайно, у такому типі виборів є свої переваги, але разом із тим, він породжує конкуренцію серед представників однієї партії. Оскільки, на думку професора, в Україні політичні угрупування «дуже крихкі, позбавлені історії і справжньої ідеології», це негативно впливає них. Але, годі вже перетворювати себе на піддослідних кроликів! «Правила виборів – це не є така модель, яка підходить усім країнам однаково», – пояснює спікер. Замість того, щоб випробовувати моделі інших держав, варто вдосконалити вже існуючу, підлаштувати її під свої особливості так, щоб врешті уникнути фальсифікації.

В теперішній час набирає оборотів популярності Інтернет-голосування. Ерік Херрон вважає, що це «жахлива думка», як для впровадження в Україні, так і взагалі будь-де у світі: «Безпека голосів не може гарантуватися, коли ви передаєте дані online. Тільки уявіть, скільки зовнішніх сил, які мають цілі армії хакерів, будуть готові підірвати таке голосування і порушити його результати!» Найоптимальнішою системою політолог вважає оптичне сканування. Воно відбувається на паперовому бланку, дані з якого зчитуються і переводяться в електронний вигляд. За такого варіанту, ми самі зможемо контролювати точність підрахунку голосів.

Марафон – це біг на довгу дистанцію. Тут не таку роль відіграє швидкість, як витривалість. Для того аби прийти переможцем треба довго і наполегливо тренуватися. У спринті головне ж бігти швидко, за максимально короткий час подолати відстань. «Зараз виборча реформа в Україні – це спринт від одних виборів до інших,– вважає Ерік Херрон. – Зміна системи може стати марафоном. Усе в ваших руках!»

Ярина ПРИШЛЯК

Posted in Варто поцікавитись | Tagged , , , | Leave a comment

Міжмор’я вже існує!

Голова відродженої польської держави Юзеф Пілсудський після Першої світової війни висунув ідею створення Балто-Чорноморського союзу. Цей проект мав за мету об’єднати Польщу, Україну, Білорусь, Литву, Латвію, Естонію, Молдову, Угорщину, Румунію, Югославію, Чехословаччину і Фінляндію у геополітичній, економічній та військовій сферах. Під впливом сумнівів і категоричних виступів СРСР та Західноєвропейських країн проект був відкладений на невизначений час. Обраний 2015 року президент Польщі Анджей Дуда відновив ідею створення союзу. 

enMDa-1NTsA

Професор Володимир Самотий

З якими проблемами можуть зіткнутися країни Міжмор’я, і в чому полягає важливість створення цього блоку, розповів завідувач кафедри управління інформаційною безпекою Львівського державного університету безпеки життєдіяльності, професор Володимир Самотий.

– Переваги створення Балто-Чорноморського союзу очевидні. А які мінуси для України принесе впровадження ідеї Міжмор’я? 

– Ідучи в напрямку Балто-Чорноморського союзу Україна неминуче зіткнеться з активною протидією з боку Російської Федерації до цього процесу. Російське керівництво розуміє, що Міжмор’я є серйозною загрозою для її власного геополітичного проекту, Євразійського Союзу (Париж-Берлін-Москва-Пекін). Враховуючи геополітичне положення України, вона автоматично стає учасником цієї гри.

qE8kpgPKrYk– То чи наважаться зараз Польща, Литва, Білорусія на крок, який може ворожо повернути Путіна проти них? 

– Я працюю в Польщі 18 років. Добре знаю Литву. Вони наразі пішли набагато далі в цьому напрямку, ніж ми. Це нас чекають, чекають, коли ми візьмемо ініціативу і рушимо слідом. Путін може оголосити війну Польщі, Литві, Латвії – без проблем, але, якщо буде створений такий військово-політичний союз, він дуже добре подумає, чи варто це робити. Ми зможемо разом виставити 100-мільйонну армію. Це надзвичайно потужний високоінтелектуальний військовий потенціал. Для того, щоб іти на когось війною, потрібна трикратна перевага. Де Росії взяти таку кількість солдатів? Особливо в даній ситуації, коли на неї накладено стільки санкцій. Крім того, в даному проекті серйозно зацікавлені США. Євразійський Союз стане для них труною, бо потенціал такого об’єднання суттєво перевищить їх власний. Ланка Міжмор’я повністю розриває цей блок, ставлячи економічно-політичний кордон. Як сказав один політолог: «Зараз маємо війну між Росією та її союзниками в Європі і США та їх союзниками в Європі». Тому, якщо впевнено рухатимемось шляхом Міжмор’я, заручимось солідною американською підтримкою. А що важить допомога США, я думаю, пояснювати не потрібно нікому.

– Чи можна розглядати проект як спробу США покласти свою руку на карту Європи? 

– Зрозумійте просту річ, США нікому не загрожує в принципі. Що ви маєте на увазіпід «покласти руку»? Америка вже контролює Європу за допомогою НАТО. Безглуздо боятися того, що вже й так сталося.

– 28 березня «Дзеркало Тижня» повідомляло, що Обама навідріз не хоче співпрацювати з Польщею. Чи дозволить економічний стан потенційних європейських країн-членів Балто-Чорноморського союзу створити його без інвестицій США? 

– Звичайно, можна. Я не експерт в галузі економіки, та вважаю, що якщо в Україні навести порядок, то скоро ми й самі могли б інвестувати МВФ. А щодо підтримки США, то тут не може бути місця сумнівам, бо вони кровно зацікавлені у втіленні проекту Міжмор’я. Тепер чекають кроків від нас.

– Чи можна розглядати Міжмор’я не як абсолютну альтернативу ЄС? 

– До чого тут альтернатива ЄС? ЄС, як такий, зараз відходить в минуле, він не виправдав своє існування. Вже зараз маємо конфлікт між європейськими парламентарями і президентом Польщі. Деякі британські політики заявили, що підніматимуть питання про вихід з Європейського Союзу. Я вважаю, що головна мета створення ЄС – натворити багато посад з великими окладами для своїх людей. Ця ідея вже відживає. Міжмор’я в будь-якому разі прийде в дію. Про це свого часу писав ще Чмихов, відомий дослідник в галузі історії, археології і геополітики. От саме ця територія, назвемо її Intermarium, згідно з його з дослідженнями, проходила певні періоди, при чому чітко визначені – 532 роки. Три такі періоди творять великий еволюційний цикл. На його завершенні стара ідеологія вмирає, повністю змінюються світогляд, політика, релігія, економіка і культура. Період, в який ми зараз живемо – 2015-2016 роки – це завершення попереднього еволюційного циклу і народження нового. Зараз Україна стоїть перед питанням який шлях обрати. Ми маємо вибрати правильний шлях, щоб розпочати нову еру.

– Скільки часу потрібно для втілення в життя ідеї Міжмор’я, якщо всі країни-претенденти дадуть згоду на створення? 

– Ідея вже втілена, ви просто цього не бачите. Залишилось лише оформити це юридично. Ми хочемо об’єднати цивілізованих людей, щоб покращити рівень їхнього життя. Розширення ринків праці, нові офіційні, легальні місця роботи, обмін науковцями, фахівцями, налагодження взаємозв’язків в системі освіти – такі можливості надасть Міжмор’я його громадянам. А труднощі – це завжди були є і будуть лише мотивацією до самовдосконалення!

Спілкувалась Ярина ПРИШЛЯК

Posted in Варто поцікавитись | Tagged , , | Leave a comment

“Ножі в курях…” або як знайти себе?

Фото взяте із сайту театру ім. Леся Курбаса

Фото взяте із сайту театру ім. Леся Курбаса

Скільки потрібно акторів на сцені театру, щоб передати глядачеві кожну емоцію твору? Дванадцять? Сім? П’ять? А як щодо трьох, які приковують увагу кожним жестом, словом чи поглядом?Вони зачаровують зал так, що ті бояться вдихнути, або ж навпаки, дозволяють собі сміятись у весь голос.

“Ножі в курях, або спадок мірошника” – читаю я на брошурці, що залишили на кріслі театру Леся Курбаса. Сідаю, і розумію, що театрали знову перевернули все догори дригом, а точніше поміняли сцену і глядацькі місця. Чи то, щоб глядачі відчували вищість над селянами з п’єси, чи просто, щоб було легше розвісити декорації, шнурки для білизни.

Поки голова була зайнята цими думками, світло помаленьку згасло і на сцену вийшла молода жінка. “Селянка” – винесла я вирок, дивлячись на її сукню, слухаючи її розмову. Та не проста, бо поміж хатніх клопотів і рутини вона помічає блакитне небо, птахів, що літають, білі хмари, чорні хмари, з яких от-от випаде дощ, чисту калюжу, крізь яку видно земляне дно, вітер, що так лагідно колише дерево. Жінка помічає все прекрасне, що її оточує, знаходить всьому назву, от тільки себе ще не знайшла.

Згодом знайомимось з її чоловіком, Вільямом. Він прихильний до своєї молодої, такої безпосередньої дружини, та на першому місці у нього коні. Тому й в селі чоловіка глузливо прозвали Орач Коник Вільям. Одного дня він відсилає дружину до мірошника, щоб та змолола зерна. Так і починається цей любовний трикутник…

Фото взяте із сайту gazeta.zn.ua

Фото взяте із сайту gazeta.zn.ua

Хоч у виставі і присутнє кохання, основна проблема тут у пошуку себе. Насправді жінка не між чоловіками, а між селянським життям орача і сучасним життям мірошника. На вже вищезгаданих простинях проектуються думки героїні, що поступово розквітають. Й під кінець вистави ми бачимо всі барви її внутрішнього світу, й жінка нарешті знаходить себе.

По завершенню актори тричі вибігають на сцену, поки вдячні глядачі аплодують стоячи. Знову театр Курбаса довів свою унікальність у баченні творів, знову дозволив трішки побути в атмосфері творчості, якою просочена його кожна стіна. Браво автору п’єси, браво режисерам і художникам, і велике браво акторам!

Софія ПОРАДА

Posted in Література і мистецтво | Tagged , , , | Leave a comment

Олена Серпень – про Україну, Німеччину та Британію як вони є

«Львів’яни на будь-що не ведуться, тому у спілкуванні треба бути чесним до кінця», – такого принципу дотримується виконавиця Олена Серпень у розмові з гостями на зустрічі в книгарні «Є». Колишня журналістка розповідає про своє життя у Донецьку, британський досвід, переїзд до Німеччини та ставлення самих німців до України. 

Фото взяте із сторінки Олени Серпень на Facebook
Фото зі сторінки Олени Серпень на Facebook

Своїм прикладом вона руйнує міф про складні стосунки між львів’янами і донеччанами. Олена ділиться історією, як молодою дівчиною приїхала туди на навчання та намагалась влаштуватись на роботу. “Коли приходила на радіо і говорила, що я львівська співачка, і хочу там працювати, вони відкривали переді мною двері. Я могла абсолютно на рівні спілкуватись із директорами радіостанцій.”

Власне, якраз тоді, на піку розвитку донецьких радіо, вона отримує змогу стажуватись у “BBC” в Британії. Про цей етап свого життя Олена розповідає із посмішкою. Як сама запевняє, цього її навчили британці. Ділиться враженнями, мовляв, ця країна їй дуже сподобалась, проте тоді займатись музикою узагалі припинила, адже потрібно було зосередитись на інших речах. “В Британії дуже важко вклинитись у цю стабільну, усталену музичну систему”.

В залі книгарні запановує тиша, і Олена ділиться першою за вечір піснею. Витончений тембр одразу полонить слух, вчувається певна схожість із Лесею Тельнюк. Відчувається львівська школа з її оксамитовими жіночими голосами та особливою мелодикою.

Виконавиця продовжує розповідати уже про Німеччину і запевняє, що між німцями і українцями багато схожого і не лише в кулінарних уподобаннях. “Німці різкі, прямі люди, які люблять працювати для накопичення свого майна. Українцям дуже просто інтегруватись у їхнє суспільство, якщо є професія і бажання працювати”.

Мабуть, найбільший інтерес у відвідувачів книгарні викликає саме ця тема. Постає питання про ставлення німців до українців. Олена щиро відповідає, що донедавна вони сприймали Україну як частину Росії. Виною цьому зовнішня політика нашої держави, яка не знайомить Європу і світ в цілому із українською культурою і традиціями.

Врешті, тема переходить до питання війни на Сході. Виконавиця розповідає про те, як німців змалку вчать, що війна – це погано, тому більшість із них пацифісти. Для німців не важливо, хто цю війну розпочав, вона має якомога швидше завершитись. “Якщо з їхньої точки зору ми – Росія, то у нас, на їхню думку, громадянська війна”.

Як запевняє Олена, організація “Ukrainians in Stuttgart” – це можливість об’єднати українців за кордоном і показати, що у них є свої звичаї і культура. Хоча свій музичний вклад у це виконавиця скромно називає “краплею в морі” і з гордістю показує перший примірник видання організації.

Фото взяте із сайту photo-lviv.in.ua

Фото із сайту photo-lviv.in.ua

На завершення Олена розповідає про свою співпрацю з іншими музикантами і авторами й ділиться враженням після неї. І перш ніж відповісти на питання аудиторії, які ще залишились, під власний акомпанемент вона виконує останню пісню цього вечора – “Тиша навкруги”.

Ганна КОВАЛЬ

Posted in Варто поцікавитись | Tagged , , , | Leave a comment